Остеопатія і не зовсім: про лікарів і “народних умільців”

Сьогодні остеопатія – “модний” напрямок, і за неї беруться всі, хто хоче. З одного боку, це ніби й добре, що стає більше прихильників медицини, яка розглядає організм як єдине ціле. З іншого боку – в галузі існує сурогат, псевдоостеопатія. І новоявлені “остеопати” з масажистів, цілителів, народних костоправів здебільшого насправді остеопатами не є.

Остеопатія – це дуже серйозна дисципліна, з чітким розумінням анатомії, фізіології, біомеханіки, фізіологічних і нейрофізіологічних взаємозв’язків між системами й органами тіла. Тому остеопатові, крім суто профільних здібностей і навичок, необхідно знати загальну медицину і мати клінічне мислення – тобто, бути ґрунтовно медично освіченим. Треба вміти відрізнити “свого” пацієнта від “не-свого” – щоб не втручатися, наприклад, в гострі хірургічні стани, онкологію, ураження центральної нервової системи…

Остеопатія працює тонко, гомеопатично, і при цьому має величезний вплив на організм. Тому некоректна робота викликає серйозні негаразди. Це не жарти. Отже, шукаючи фахівця-остеопата в своєму місті, спирайтеся насамперед на відгуки та рекомендації пацієнтів. Добре також, якщо є можливість розпитати в когось про перебіг сеансу.

Хто ж такі справжні остеопати? Їх ознаки:

1. Анамнез хворого – що болить, як, скільки часу, як лікувався і т.д. – для остеопата має невелике практичне значення. Всілякі діагностичні обстеження теж малоінформативні, крім тих, які виключають (при підозрі) чи підтверджують онкопроцеси – важливе протипоказання. Чому? Бо ці обстеження і близько не дають повноти картини здоров’я пацієнта, вони фіксують лише грубі структурні зміни в організмі. Більш тонкі процеси – защемлення чи зміщення м’яких тканин, помірні зміщення органів, спазми судин, спінові (скручені) поля в кістяку, фази і порушення ритму стискання-розтискання черепа, тазу й органів, векторні тяги тканин тіла є абсолютно “невидимі” для апаратури. А саме ці процеси, діагностика їх і корекція становлять суть остеопатії. І це “невидиме” керує видимим. Тому тіло пацієнта дає остеопатові значно більше інформації про його стан здоров’я, ніж об’єктивні обстеження. Так собака в лісі вловлює в десятки-сотні разів більше інформації, ніж людина з апаратурою. І справжній остеопат до сеансу довго не говорить; він розкаже все пацієнтові після сеансу – причому більше, ніж той сам про себе знає.
2. Остеопатія досить потужна техніка, тому здебільшого для вирішення проблеми буває досить 1-2-3 сеансів. Якщо призначають 8-10 сеансів – це вже не те, що треба.
3. Остеопат не працює в парі з масажистом – і сам масажистом не є. В цьому просто немає потреби: звільнені структури успішно й швидко відновлюються самі.
4. Остеопат має чітко розуміти, з якою конкретною дисфункцією він працює. Має бути озвучений остеопатичний діагноз, тобто які структури тіла не в порядку, що саме з ними сталося – і що змінилось після лікування. Остеопатія – дуже чітка, а не ефемерна медицина, і все має бути озвученим – це показник справжньої роботи.
5. Остеопатичні техніки, як правило, м’які, тому тут можна “зависнути” в тонких відчуттях і бродити по тілу пацієнта, як у темному лісі. Тоді відбувається “обмін дисфункціями між лікарем і пацієнтом” (вислів майстра Юрія Чикурова), а остеопатичні техніки перетворюються в “остеопонтичні”… :) Цього не повинно бути: конкретна робота має дати конкретний результат.

В руках майстра остеопатія творить чудеса…