Дисплазія тазостегнового суглоба

Останнім часом почастішали звернення молодих пацієнтів віком 14-20 років, у яких вперше виявляється вроджена дисплазія (недорозвиненість) тазостегнових суглобів, одно- чи двостороння. Як правило, приходять із скаргами на дискомфорт у тілі, незграбність статури, підвищену втомлюваність під час активного дозвілля, занять спортом або звичайних фізичних навантажень (хатня робота, прогулянки пішки на середні відстані тощо).

Іноді батьки просто приводять підлітка на профілактичний огляд, під час якого виявляється хвороба. І саме вона, зрештою, може суттєво змінювати спосіб життя – і навіть вплинути на вибір фаху чи, скажімо, поставити хрест на високих мріях про олімпійське золото (це теж конкретний випадок з практики).

Мова йде про підлітків, у яких “прогавили” вроджену дисплазію кульшового – тазостегнового – суглоба. Більш важку патологію – вивих чи підвивих стегна, як правило, помічають в ранньому віці, а дисплазія менш виражена, тому досить часто проходить непомітно.

Суть у тому, що при вродженій дисплазії тазостегнового суглоба зменшується опора всього тіла на стегно. Звідси:

  • зміщення центральної осі тіла, порушення біомеханіки тіла в цілому;
  • підвищена втомлюваність організму;
  • прогрес “блокування” хворого суглоба при негармонійному способі життя;
  • в подальшому можливий розвиток важкої патології – коксартрозу (деформуючий артроз тазостегнового суглоба), що веде до інвалідизації.

Формування кістяка триває до 20 років, тому, чим раніше виявлена дисплазія суглоба, тим кращими будуть результати лікування і прогнози на майбутнє. Біда в тому, що дисплазію ніде практично не лікують – лише дають загальні рекомендації, від яких ніякої користі. Проте ми маємо розроблену методику, перевірену багаторічною практикою, – вона зміцнює тазостегновий суглоб і запобігає розвитку хвороби.

Необхідно знати, що дисплазія погано діагностується і не привертає увагу ні батьків, ні медиків. Тому варто пройти сеанс структурної корекції організму з профілактичною метою для отримання точної діагностики – і, у разі потреби, чіткої програми лікування.

Рекомендовано, зокрема: